Іван Дзюб

     Іван Петрович Дзюб (16 березня 1934, село Сопошин, тепер Жовківського району Львівської області - ...) — український фізик-теоретик, перекладач, дипломат. Доктор фізико-математичних наук (1978). Член Національної спілки письменників України.

     Закінчив фізичний факультет Львівського університету (1956) та аспірантуру в Москві. 29 грудня 1962 року захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук на тему «Резонансне випромінювання, поглинання та розсіяння γ-квантів ядрами кристалів». Був науковим співпрацівником Інституту фізики АН УРСР (1960–1966) та Інституту теоретичної фізики АН України (1966–1992). Автор наукових досліджень у галузі фізики напівпровідників та фізики твердого тіла. До кола його наукових зацікавлень входять теорія ефекту Мессбауера на домішкових ядрах; поглинання світла домішковими атомами та екситонами; розсіяння повільних нейтронів у газах, рідинах та неідеальних кристалах; дослідження спінових хвиль в ідеальних та змішаних магнітних кристалах; магнітні солітони; магнітний механізм високотемпературної надпровідності. Широко застосовує у своїх працях формалізм функції Гріна.

     Незважаючи на активну наукову, а також перекладацьку (див. нижче) діяльність, був «невиїзним» через те, що 1967 року підписав листа до ЦК КПРС із протестом проти репресій дисидентів, і протягом двадцяти років не міг брати участі в наукових конференціях, що проходили в «капіталістичних» країнах (але виїжджав до Польщі та Чехословаччини).

     Захистив докторську дисертацію на тему «Динаміка невпорядкованих кристалів та непружне розсіяння повільних нейтронів».

     В 1992–1996 був першим головою Вищої атестаційної комісії України.

    Працював радником з науки та освіти в Посольстві України в Японії (2001–2003).

    Ще студентом захопився вивченням різних мов, почавши з англійської (у школі вивчав німецьку). Самотужки опанував низку романських та германських мов, хінді, бенгалі, а пізніше японську. Цікавився також урду, арабською. Іван Петрович опановував мови надзвичайно легко й 1965 року поділився своїм досвідом із читачами молодіжного журналу «Зміна».

    1965 року опублікував у журналі «Всесвіт» ґрунтовну рецензію на переклад «Декамерона» Джованні Боккаччо, здійснений Миколою Лукашем. Для цієї рецензії детально проаналізував оригінал у порівнянні з перекладом. Публікації рецензії передував виступ Івана Дзюба на обговоренні Лукашевого переклада в Спілці письменників України.
Дитячі книжки, перекладені та переказані Іваном Дзюбом

    У художньому перекладі дебютував повістями кубинської письменниці Флори Басульто «Дівчинка під трьома прапорами» (1965, видавництво «Веселка») та італійського письменника Джанні Родарі «Хай живе Сапонія!» (останню надруковано за допомогою Анатоля Перепаді в дитячому журналі «Піонерія», 1966, № 11, 12; 1967, № 1). Пізніше переклав з італійської ще казкову повість «Планета Новорічних Ялинок» і цикл «Казки по телефону» Джанні Родарі, твори Еліо Вітторіні («Гарібальдійку» вперше було опубліковано у «Всесвіті», № 11 за 1968, а згодом надруковано разом з іншими творами у четвертому випуску серії «Зарубіжна новела»).

     1967 року він опублікував у «Всесвіті» (№ 8) переклад оповідання Ое Кендзабуро «Звір». Це був один з перших в Радянському Союзі перекладів майбутнього нобелівського лауреата.

     Після цього починається довгий період перекладів з японської: оповідання Акутаґави Рюноске (21 березня 1969 «Мандарини» у «Літературній Україні», потім три твори у «Всесвіті», № 7 за 1970 рік та окремим виданням у тій-таки серії «Зарубіжна новела», а в 2000-і роки — ще дві збірки у львівському видавництві «Піраміда»); романи Абе Кобо «Спалена карта» (1969), «Людина-коробка» («Всесвіт», 1975, № 6), «Жінка в пісках» (1988), «Чуже обличчя» (1988) і його ж оповідання «Прірва часу» («Всесвіт», 1980, № 6); роман Нацуме Сосекі «Ваш покірний слуга кіт» (1973, в серії «Зарубіжна сатира та гумор»); збірка повістей та оповідань Кавабати Ясунарі «Країна снігу» (1976; «Танцівниця з Ідзу» та «Подяка» попередньо друкувалися у «Всесвіті», 1971, № 8) і його ж романи «Стугін гори»,«Давня столиця» й «Танцівниці» (2007); дитяча книжка (цикл оповідань) Саотоме Кацумото «Клятва»; роман Кіта Моріо «Родина Ніре», роман Фукунаґи Такехіко «Острів смерті» («Всесвіт», 1983, № 11, 12); збірка японських народних казок (1986); романи Муракамі Харукі «Погоня за вівцею» (2004), «Танцюй, танцюй, танцюй» (2006), «Хроніка заводного птаха» (2009), «1Q84» (2009)(том 1),«1Q84» (2010)(том 2), роман Хісакі Мацуури «Півострів» (2009).

     В 1990–1992 викладав японську мову в Київському університеті.

     В другій половині 1990-х років інтенсивно займався перекладом економічної літератури з англійської мови. Переклав п’ять монографій, зокрема «Аналіз державної політики» Леслі А. Пала та майже сімсотсторінкову «Економічну теорію в ретроспективі» М. Блауґа.

     Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки за цикл праць «Передбачення, виявлення і дослідження нового типу елементарних збуджень у кристалах з домішками» (1990, у співавторстві з іншими співробітниками Інститут теоретичної фізики, Інституту металофізики, Фізико-технічного інституту низьких температур та Інституту загальної фізики).

     Лауреат премії імені Максима Рильського за переклади з японської творів Кавабати Ясунарі, Ое Кендзабуро, Абе Кобо, Нацуме Сосекі, Акутаґави Рюноске, Фукунаґи Такехіко, Саотоме Кацумото та інших (2005).

     2006 року нагороджений японським орденом Вранішнього Сонця та Золотих Променів з Розеткою за популяризацію японської культури в Україні.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D1%8E%D0%B1_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Переклади на Книгомані